2019 рік на заводі оголошений ювілейним

150 років тому закладено фундамент під головні корпуси, що отримали назву «Харківські головні залізничні паровозні і вагонні майстерні» - родоначальник і попередник АТ «Електромашина». 

Пропонуємо Вашій увазі продовження публікацій про найбільш важливі віхи в історії славного трудового колективу.

Путівку в життя дав завод

ДЗЮБА Іван Михайлович 

(01.05.1918 – 12.10.1995)

Герой Радянського Союзу

Полковник 

Заслужений льотчик-випробувач СРСР

Народився в селі Огульці Валківського району Харківщини.

Виходець із селян, що прийшов на ХПРЗ в голодному і сумно пам'ятному 1933 році 15-річним підлітком.

Вихованець заводу: учень слюсаря паровозосборочного цеху, учень заводської школи ФЗУ, слюсар-комсомолець, передовик виробництва.

Один з багатьох, такий же, як всі ...

Від однолітків-заводчан відрізнявся, хіба що, гарячої мрією про небо.

Професія льотчика манила в ті роки чимало юнаків і дівчат і була не тільки престижною, але і сучасної, воплощавшей одночасно технічну міць Батьківщини і героїзм радянських людей.

Втілювати свою мрію в життя Іван Дзюба почав ще на заводі, відвідуючи у вільний від роботи та навчання час авіагурток.

За комсомольському набору він був направлений служити туди, куди і мріяв - в авіацію.

Закінчив Одеську військову авіашколу пілотів, проходив службу в стройових частинах авіації.

Саме там молодому пілотові довелося вперше поєднувати майстерність льотчика з навичками випробувача авіатехніки: 12-й винищувальний авіаполк, в якому служив Дзюба, одним з перших почав освоювати новітні радянські винищувачі Як-1, що не поступалися кращим зразкам літаків ймовірного противника - гітлерівської Німеччини.

У повітряних боях вони будуть битися на рівних.

На початку війни Дзюбі довірили командувати ланкою, а потім і ескадрилью винищувачів свого полку.

Відтепер він першим злітав з аеродрому, першим вступав в бій, ставив молодих льотчиків «на крило» і ніс відповідальність за життя підлеглих і виконання поставленого бойового завдання. Завдання це була надзвичайно відповідальною: їх полк, разом з іншими, забезпечував повітряне прикриття столиці СРСР, його столиці -Москва. Для цього тут були зібрані кращі льотчики, краща техніка і потужні засоби боротьби.

У небі Москви Іван Дзюба збив 2 німецькі бомбардувальники і був нагороджений за це своїм першим орденом Червоного Прапора.

До лютого 1942 року викликав ще 4 літаки ворога.

За зразкове виконання бойових завдань і проявлені при цьому мужність і героїзм був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

У тому ж році, в жорстоких боях під Сталінградом, Дзюба довів особистий бойовий рахунок до 12-ти знищених літаків ворога.

Швидко зростав у званнях і посадах, в серпні-вересні 1943-го в складі військ Степового фронту брав участь в боях за звільнення Харкова і Харківської області.

Тоді ж в його біографії трапився крутий поворот: з урахуванням бойового досвіду і майстерності, гвардії майору Дзюбі було довірено посаду старшого льотчика-випробувача в НДІ ВПС.

Залишати фронт здавалося образливим ...

Але льотчик знав головне: від його нової «роботи» залежить те, на якій техніці його бойовим друзям судилося битися з ворогом - нинішнім, а можливо, і майбутнім.

Техніка ця повинна була бути кращою в світі!

За її випробування він, нарівні з фронтовими льотчиками, буде відзначений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня і Червоної Зірки.

За 15 років через руки І.М. Дзюби пройде небачена кількість літальних апаратів - 117 типів і модифікацій військових та цивільних літаків, нові засоби порятунку льотчиків (крісла-катапульти), зразки авіаційного гарматного і ракетного озброєння.

Одним з перших в СРСР він освоїть техніку пілотування реактивних літаків, в 1946-му візьме участь в першому повітряному параді радянської реактивної авіатехніки в Москві і буде нагороджений за це другим орденом Червоного Прапора.

Ризику і небезпек в «мирної» роботі льотчика виявиться не менше, ніж на фронті.

У 1947-му на винищувачі Ла-152 через відмову двигуна Дзюбі довелося зробити вимушену посадку, при якій він ледь не загинув, а літак перетворився на купу понівеченого, що не підлягає відновленню металу. На перехоплювачі Ла-200 йому ледь не знесло голову зірваним в польоті склінням кабіни. А в 1950-му при випробуванні крісла-катапульти на винищувачі МіГ-15 під сидінням Дзюби вибухнув стріляє механізм - льотчик був контужений, але зумів посадити літак.

За внесок у забезпечення радянської авіації новою бойовою технікою був удостоєний звання заслуженого льотчика-випробувача СРСР.

Ріс в посадах: заступник начальника льотної служби НДІ ВПС, начальник льотної служби філії НДІ ВПС в селищі Чкаловський під Москвою.

При формуванні Центру підготовки радянських космонавтів притягувався до занять з льотної підготовки з майбутніми завойовниками космосу - серед його вихованців були Юрій Гагарін, Герман Титов, Андріан Ніколаєв.

У вересні 1972-го вийшов у відставку, але продовжував працювати в Головному штабі ВПС. У 1985-му, до 40-річчя Перемоги, був удостоєний ордена Вітчизняної війни 1-го ступеня.
Помер на 79-му році життя. У селищі Чкаловський, який увійшов нині в межі підмосковного міста Щолково, на будинку, де в 1957-1995 роках жив льотчик-герой, встановлена мармурова меморіальна дошка.

Нагороджений орденами Леніна (1942), двома - Червоного Прапора (1942, 1947), Вітчизняної війни 2-го ступеня. (1945) і 1-й ст. (1985), Червоної Зірки (1953), медалями.