2019 рік на заводі оголошений ювілейним

150 років тому закладено фундамент під головні корпуси, що отримали назву «Харківські головні залізничні паровозні і вагонні майстерні» - родоначальник і попередник АТ «Електромашина»

Пропонуємо Вашій увазі продовження публікацій про найбільш важливі віхи в історії славного трудового колективу

НОВИЙ ЕТАП

Вдихнути в завод нове життя, почати підйом з дна економічної і боргової прірви змогла нова команда керівників на чолі з Володимиром Івановичем Потрашковим, який очолив підприємство в грудні 2002 року.

Краще його про те нелегкій часу не розкаже, очевидно, ніхто:

«17 грудня 2002 року рішенням Спостережної Ради ВАТ я був призначений в.о. Голови правління.

Це призначення було пов'язано з моїм досвідом роботи керівником санації (відновлення платоспроможності) заводу ХЕЛЗ, успішно виведеного зі стану банкрутства в листопаді 2002-го.
З «Електромашина» я знайомий з 1989-го, коли був директором проектного інституту електротехнічної промисловості «Укргіпроелектро». У 2002-му завод виглядав вже зовсім інакше, і вивести його зі стресового стану могли тільки люди з боку - з іншим досвідом і настроєм.

За моїми рекомендаціями сюди були запрошені фахівці з досвідом роботи на проблемних підприємствах Харкова: фінансовим директором був призначений Валерій Георгійович Бочаров, заступником головного, а потім головним бухгалтером ВАТ - Наталія Володимирівна Загоруйко.

Одночасно були укріплені відділ праці і зарплати і інші підрозділи.

Нові керівники почали реалізовувати жорстку, економічно і фінансово обґрунтовану політику із декількох антикризових заходів:

1) введення щомісячного фінансового плану, який дозволяв тримати під контролем витрата кожної копійки;
2) впровадження сучасних методів обліку і ведення звітності в бухгалтерії (включаючи використання комп'ютерної техніки), недопущення приписок і спотворення звітності;
3) застосування критичних, але ефективних методів забезпечення функціонування підприємства (борг пенсійному фонду вирішено було погасити за рахунок кредиту банку);
4) відмова від розрахунків з використанням бартеру (обсяг реалізації по бартеру вдалося поступово знизити з 40% до 1%);
5) нові принципи в оцінці роботи керівників і заміна не бажали перебудовуватися (за три перші роки замінено 17 чол.);
6) режим економії електроенергії, води, газу та основних матеріалів, установка приладів контролю, цілеспрямована робота щодо зниження штрафних санкцій (питоме споживання води скоротилося вдвічі, електроенергії - на 10%);
7) підвищення якості продукції, забезпечення вимог ISO 9001, зниження витрат з рекламацій;
8) реорганізація структури підприємства, скорочення ряду підрозділів (ЖЕК, пасіка, піонертабір, перший відділ, служба держрезерву, пізніше - цеху ТНС і т.д.);
9) запровадження нових положень про функціональні обов'язки співробітників.

В результаті реорганізації чисельність працівників зменшилася за п'ять років на 300-350 чол. (В 2003 році - трохи більше 100, а в 2007 році - вже тільки 15).

Масових акцій намагалися не влаштовувати. Кілька десятків пенсіонерів звільнилося після того, як АТ погасило борг пенсійному фонду і початок оформлення пенсійних документів.

В цілому, цей період роботи згадується як безмежно важкий, практично без світлих смуг. І тільки досвід минулих років і віра в силу складного колективу давали надію на краще завтра.

Криза у фінансовій сфері, колосальне боргове прірву і вкрай обмежені можливості заводу щодо погашення боргів долалися особливо складно.

Протягом п'яти років завод мав негативний фінансовий баланс (був збитковим), хоча випуск продукції збільшився за ці роки майже вдвічі. У 2003-му приріст виробництва в порівнянні з попереднім роком склав уже 19,5% (а реалізації ще більше).

Експорт вдалося збільшити майже вп'ятеро - до 47%. Повсюдно впроваджували режим економії. Завдяки цим та іншим заходам вдалося за рік розрахуватися за рішеннями Господарських судів (400 тис. грн.), виплатити частину боргів із зарплати (ще 330 тис. грн.), погасити борг в пенсійний фонд.

Складно було в ці роки і планувати, так як видаткова частина фінансового плану постійно збільшувалася через зростання цін на сировину, матеріали, електроенергію. У 2006 році ціни на газ зросли, наприклад, в 1,5 рази, на воду - в 1,8 рази, на електроенергію - на 12%, на мідноскладові матеріали - на 50%, на ізоляційні матеріали - на 17%.

Прикладів труднощів можна наводити багато, але головне полягало в тому, що люди, які працювали на заводі, переконалися, що можуть домогтися більшого, в тому числі і по зарплаті, яка з січня по грудень 2003 року зросла майже вдвічі. Завдань і проблем було більше, ніж економічних, фінансових, технічних і кадрових можливостей.

Проте, вже в 2003 році почалися зміни, що дали поштовх відновленню, а потім і розвитку підприємства.